Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос - більш нічого.
А серце б`ється-ожива,
Як їх почує!
21 лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це одне з тих днів,коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу. Мова - це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.
Гарне, тепле свято відбулося у 6-А класі, під гаслом "Найцінніше в житті кожної людини - рідна мати, рідна земля, рідна мова".
Герої такі не вмирають,
Вони будуть вічно живі.
Героїв завжди пам`ятають
На небі й на рідній землі!
Тим,хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах - присвячується!
Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і,найдорожче, життя. Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків,друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні спави. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Тож нехай кожен з нас торкнеться памяттю цього священного вогню - частинки вічного.А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас,хто заради торжества справедливості жертвував собою.Вони повинні жити в нашій пам`яті!!!
У Новоселицькій гімназії 6-А класі відбулась година пам`яті Небесній сотні.
Заплакало небо дощами...
Біль і туга зійшлися клином.
Свистіли кулі над Афганом.
Прощається мати із сином.
Котилися сльози рікою.
Ще б жити - та віку немає.
Лишилась невістка вдовою.
Й онучка за батька питає.
Прощається мати із сином...
Прощаються гори й долини.
І більшого горя немає
Як жити самій без дитини?
Лиш чорна хустина. Німа домовина...
"Прости"-ледь шепоче вустами.
Та чорна хустина - то туга за сином.
Заплакало небо дощами...
15 лютого відзначають скорботний День пам`яті воїнів- афганців. Сьогодні учні 9-х класів Новоселицької гімназії дізналися про події, героїв цієї страшної війни. Діти намагалися зрозуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки. Для тисяч наших солдат, їхніх матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. В людській пам`яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров`ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.
